Бісковицька громада
Львівська область, Самбірський район
Логотип Diia
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історія сіл Бісковицької громади

Бісковичі

Село Бісковичі розташоване на північ від районного центру м. Самбора (віддаль 3 км) над річкою Стривігор (Стрв’яж). Біля села проходить залізнична лінія в напрямку Самбір-Стар’ява, через нього-шосейна дорога Самбір-Мостиська.

На південь с. Бісковичі межує з Самбірським передмістям, с. Стрілковичі та с.Дубрівка, на захід - з селами Воютичі та Викоти, а на півночі - Максимовичі та П’яновичі.

Площа населеного пункту-1816 га. Станом на 01.01.2007р. Бісковицька сільська рада нараховує три села: с. Бісковичі, с. Заріччя, с. Рудня. Разом є 706 дворів. Кількість населення-2473 чоловік.

Село Заріччя нараховує 32 двори. Там мешкає 114 жителів. Відмежоване від села Бісковичі річкою Стрв’яж, біля нього проходить залізнична колія Самбір-Нижанковичі. Перспектива розвитку - створення зони відпочинку, будівництво житлового масиву.

Село Рудня розташоване в межах Бісковицької сільської ради в напрямку міста Самбора. Воно нараховує всього 8 дворів, там мешкає 32 жителі. На його території добре розвинена підприємницька діяльність: газова заправка, АЗС, гуртівня, автосервіс, виготовлення будівельних матеріалів. Працює кафе, бар. Знаходиться управління ветеринарної медицини, районна ветеринарна лікарня, лабораторія. В межах населеного пункту проходить газопровід «Дружба».

Перспектива розвитку- будівництво житлового масиву і пов’язаних з ним інфраструктур.

В селі Бісковичі діють три церкви:

1. УПЦ КП преподобного Онуфрія Великого. Храмове свято-25 червня. Церква була побудована у 1740р. трьома родинами: Давиди, Онишкевичі, Круш-Ридзаки. Біля старої церкви побудовано новий величний храм.

2. УГКЦ св. Мученика Йосафата. Храмове свято -25 листопада. Церква побудована у 1997р.

3. РКЦ Івана Хрестителя. Храмове свято-24 червня. Побудовано храм у 1906р.

Kościół Rzymsko Katolicki pod wezwaniem św Jana Chrzciciela

Перша згадка про село датується 31 серпням 1375р.. У цьому році польський король Владислав Ягайло подарував Глібові Дворсковичеві вищезгадане село, розташоване у Перемиському повіті.

Наступна згадка датується 1407р.. З 1408р. село звільняється від усіх данин та повинностей, прагнучи довести його до заможнішого стану і збільшити кількість населення.

З даних Йосифінської метрики можна зробити висновок, що в селі жили головним чином українці. Про це свідчить наявність греко-католицької церкви. Але наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст. переважна більшість селян вимерла від епідемії і їх господарства передано поселенцям із західних польських земель.

Село мало свій млин, а його жителі займались в основному землеробством.

Станом на 1786-1787рр. у с. Бісковичі були: панський двір з городами, садом, саджавкою, фільварком, броварнею, дві корчми, цегельний завод, копальня вугілля..

Місто Самбір одержувало воду з численних джерел, які знаходилися на полях сс. Бісковичі та Дубрівка, що розташовані на 40-50 м вище рівня Самбора. Вода до міста надходила трубопроводом, який було збудовано близько 1400 року. На початку травня 1846р. відбувся виступ селян проти графа Бадені за право користуватися лісом, луками, пасовищами. У 1867р. бісковичани піднялися проти реформи громадського самоуправління – створення так званих «громадських рад», які посилювали сваволю поміщиків. Особливо важким було становище українських селян. Крім соціального, вони зазнавали ще й національного гноблення. Проводилася політика переслідування і колонізації українського населення, нацьковували селян однієї нації проти другої. Тому українські селяни змушені були тікати з села.

У 1873р. в с. Бісковичі була народна однокласна школа з одним учителем Володимиром Яновським. Від 15 червня 1892р. в селі організовують 2-класну народну школу, яку в 1911р. реорганізовують на 4-класну.

У 1880 р. в селі налічувалося 1989 осіб римо-католицького обряду, 225 осіб греко-котолицького обряду, іудейського віросповідання - 23 особи. Разом - 2137 мешканець.

У 1910р. читальня «Просвіти» була не діючою. Це пояснювалось тим, що у селі нараховувалось тільки 7 українських родин.

60% населення було неграмотним або малограмотним. Тільки одному Онишкевичу М.Й., сину ремісника, коштом великих матеріальних затрат, вдалося здобути вищу освіту.

У 20-х числах вересня 1939р. в село вступила Радянська армія. Зразу після цього був створений Тимчасовий селянський комітет (секретар А. Й. Онишкевич).

27 січня 1940р. була утворена Бісковицька сільська рада. Першим головою був обраний А. Й. Онишкевич.

У 1941р. територія села була тимчасово окупована фашистськими загарбниками. До Німеччини було вивезено більше 50 юнаків і дівчат. Вивозили худобу, хліб, навіть чорнозем. В школі фашисти зробили військовий склад.

В кінці липня 1944р. йшли бої на території села і його було звільнено. Воїнів, які загинули, похоронили в братській могилі. У 1970р. було відкрито пам’ятник- фігура воїна-визволителя, на щиті -77 захоронених солдат.

Вже у 1947р. був організований колгосп.

У 1959р. в хати жителів було проведено електрику, а в 1964р. - завершено газифікацію.

В селі діє поштове відділення, народний дім, бібліотека, новий адмінбудинок. Є гарна, велика середня школа, де навчається 375 дітей і працює 45 вчителів. Випускники нашої школи навчаються в вищих навчальних закладах м. Львова, Києва.

На території села відкрита дільнична лікарня на 20 ліжок стаціонару, поліклініка, де приймають такі спеціалісти: стоматолог, педіатр, терапевт і три сімейні лікарі. Планується відкриття аптеки.

Також розташована військова частина.

В селі Бісковичі є всі умови для соціально-культурного розвитку населення. За останній час відкрито новий торговельний комплекс в центрі, діє майстерня по обслуговуванню автотранспорту. Проведена телефонізація населення. Частина будинків має підведене центральне водопостачання.

В 2006р. побудовано і відкрито новий спортивний майданчик зі штучним покриттям європейського зразка. Планується відкриття дитячого садочка, нового приміщення для вечорів молоді. На сільському стадіоні часто проводяться змагання по футболу. Є своя футбольна команда.

Створені належні умови для відпочинку населення, відкрито два кафе.

В селі дуже багато новобудов. Виросли цілі житлові масиви. Буде створено комунальне господарство. Але найбільшою гордістю нашого села є люди- працьовиті, талановиті, добрі, щирі. Серед яких є багато керівників, приватних підприємців, вчителів, лікарів.

Вихідці з нашого села:

Горбачук Омелян Львович, кандидат математичних наук, працює у м. Львові,

Горбачук Мирослав Львович, академік, працює в м. Києві,

Лисечко Мирон Дмитрович, доктор економічних наук, викладає і працює у м. Львові.

Славні родини: Сороки Ю. М., Андрущенка В. П., Гедя С. І., Копка І. І.. Ці люди дбають про село, про його розвиток. Є патріотами села.

З ростом культури і добробуту населення села змінюються обряди та звичаї людей. Щороку на свято св. Миколая одиноким, інвалідам вручаються подарунки. На великі свята проводяться масові гуляння.

Село за рівнем життя і побуту все більше наближається до міста.

Викоти

Село Викоти розташоване в південно-західній частині Львівської області на шляху з Самбора на Перемишль на віддалі 7 кілометрів від районного центру міста Самбора та на віддалі 80 км від обласного. За величиною воно є другим після села Бісковичі.

Перші писемна згадка про село датується ХУ століттям. Власником Викіт тоді був пан Фредерік Яцемірський. Належало село до Перемиської землі Руського воєводства. У королівських податкових книгах, що знаходяться в Центральному державному історичному архіві у Львові, зберігся запис, який свідчить, що в ХУ ст. у Викотах було 8 ланів землі ( лан приблизно 30 га), млин на одне колесо, загородників із наділом – 10, без наділу – 6, без землі – наймитів – 10, три корчми.

Перші поселенці Викіт, уподобавши цю місцину для проживання , вирубували у лісі дерева і котили їх наверх для будівництва житла. Звідси, як передається з покоління в покоління і походить назва села – Викоти. Сповідували перші поселенці православну віру.

Після того, як князь Володимир охрестив Київську Русь, повсюдно почали будувати храми на прославу Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. Тому багато святинь є церквами Зішесття Святого Духа. Тільки на Самбірщині таких є чотири. Серед них одна з найдавніших знаходиться у Викотах. Перша на всю округу церква була побудована у 1671 році і дали їй назву Зіслання Святого Духа, або Богодухівська. Ця церква є пам’яткою сакральної дерев’яної архітектури ХУІІ ст. Біля неї в тому ж році збудували дерев’яну дзвіницю, яка також є пам’яткою сакральної дерев’яної архітектури. У 1784 році святиню перенесли ближче до панського маєтку . Викотівська церква – як пам’ятка народного дерев’яного будівництва не була закрита після 1946 року - в ній продовжувались богослужіння.

Влітку 2007 року під час заміни дошок на зовнішніх стінах церкви було виявлено таблицю, на якій зображено лева і напис старослов’янською мовою «Дністер». Як виявилось - це емблема страхової компанії «Дністер», заснованої у Львові наприкінці ХVIII початку XIX століть - зелений лев на синьому тлі пнеться на скелю, а над ним корона архангела Михаїла і напис «Дністер». Все говорить про те, що Святодухівська церква у Викотах була застрахована цією компанією.

В довоєнні і післявоєнні роки в селі, на місці теперішніх ставів під Максимовицьким лісом, видобували торф. На території теперішнього керамзитового заводу було організовано перший в районі МТС, потім була будівельна організація МБО.

Наприкінці минулого століття , у 1971 році на цьому місці було побудовано керамзитовий завод. Будівництво керамзитового заводу на цьому місці вибране було не випадково, оскільки неподалік, на землях сіл Бісковичі і Воютичі є великі поклади жовтих глин, придатних для випалювання керамзиту. Вперше завод дав продукцію у 1974 році. В планах було будівництво залізниці до існуючої залізної дороги, щоби об’єднати кар’єр, завод і м. Самбір для транспортування сировини і готової продукції. На заводі працювало близько 100 чоловік і була потреба в забезпеченні працівників і спеціалістів заводу житлом Так у 1976 році в селі починають будувати 5-ти поверховий 120-ти квартирний житловий будинок (гуртожиток). В 1979 році будинок здають в експлуатацію. На першому і , частково, на другому поверхах розміщені пошта та АТС.

В 1948 році в селі було організовано колгосп імені Горького, до якого входили с. Викоти і Воютичі.. В 1977 році пройшло об’єднання з колгоспом ім. Мічуріна. До укрупненого колгоспу увійшли села Бісковичі, Максимовичі, П’яновичі, Лановичі з центральною садибою в с. Бісковичі. В 1980 році в селі - було збудовано льонозавод (теперішня територія ТзОВ «Медіс»). В 1990 році відбулась реорганізація господарства на три менших і на базі с. Викоти та Воютичі було створено НГ «Воютицька» з центральною садибою в с. Воютичі.

У вересні 1996 року пройшло роз’єднання НГ «Воютицька» на два господарства НГ «Воютицька» з садибою в с. Воютичі і СВСГ «Викотівське» з садибою в с. Викоти.

До 1951 року в селі була сільська рада зі своїм війтом і управою. Після 1951 року вона була ліквідована і село було підпорядковане Воютицькій сільській раді.

В 1998 році рішенням № 72 Львівської обласної ради від 1 жовтня була утворена Викотівська сільська рада з центром у с. Викоти.

На 21 листопада 1999 р. було призначено вибори по виборах сільського голови і депутатів до Викотівської сільської ради. 19 грудня на першій організаційній сесії було визнано повноваження сільських депутатів і повноваження сільського голови . Головою сільської ради була складена присяга. Зразу ж після цього серед жителів зайшла розмова про роз’єднання господарства і утворення на базі села свого господарства. Так , наприкінці 1999 на початку 2000 років в селі було утворено два господарства : перше - ППА «Викотівська» на базі тракторного стану і друге – СФГ «Сад» на базі колишньої свиноферми. Наприкінці 2000 року

ППА «Викотівська» трансформується у СФГ «Колос».

У 1988 році за рішенням Воютицької сільської ради (голова - Лях Марія Степанівна) в селі зносять клуб, який було збудовано ще до війни з австрійської цегли, яка була в два рази більша від теперішньої. Після пожежі, в війну, клуб було відремонтовано селянами за власні кошти. Стояв клуб на місці теперішнього магазину «Клекіт». Причиною зносу клубу стало те, що через село до Львова повинен був їхати тодішній керівник Польщі Войцех Ярузельський. Клуб на той час був у непривабливому стані і псував архітектурний вигляд села. Цікавим є той факт, що при знесенні будівлі при декількох ударах по стіні в робочій машині розламалась металева куля. Так молодь на 10 років була позбавлена змоги відвідувати клуб, оглядати фільми та танцювати. Танці молоддю організовувались і проводились в різні часи в різних місцях. Спочатку танці проводились під відкритим небом біля школи на шкільному майданчику. Пізніше, також під відкритим небом , на території колишнього колгоспного саду.

В 1890 році в селі було 192 хати, в яких проживало 1016 осіб, в основному – українців. У 1937 році в селі проживало1718 українців, 31 поляк і 5 євреїв. Тепер в селі є 450 дворів і проживає 1816 чоловік.

СЕЛО П’ЯНОВИЧІ.

Село П’яновичі знаходиться за 9 кілометрів на північний схід від район-ного центру міста Самбора. Село являється центром сільської ради.

В селі є відділення поштового зв”язку, телефонна станція, три магазини, будинок культури, бібліотека, фельдшерський пункт, початкова і загально-середня школа, церква св.Архистратига Михаїла, фермерське приватне підприємство „Лан”.

- поштове відділення зв’язку побудоване в 1986 році за кошти державного бюджету і обслуговує села П’яновичі, Лановичі, Максимовичі;

- телефонна станція знаходиться в приміщенні будинку культури. Потуж-ність станції становить 100 телефонних номерів;

- будинок культури на 200 місць побудований в 1986 році за кошти дер-жавного бюджету;

- фельдшерський пункт побудований в 1975 році за кошти колгоспу ім.Мі-чуріна, обслуговує населення с.П’яновичі;

- загально-середня школа побудована в 1932 році за державні і громадські кошти, а в 1968 році було здійснено добудову школи за кошти державного бюджету. В школі працюють 32 вчителі і навчається 210 учнів. В 2006 році школа газифікована;

- церква св. Архистратига Михаїла побудована в 1911 році за кошти і силами громадян села. За часи Радянської влади була частково зруйнована і в 1988-1990 роках повністю відновлена за кошти громадян села. В 1996 році після попадання блискавки було зруйновано купол церкви, який на протязі пів року було відновлено за кошти і силами жителів села. Церква належить до Української автокефальної православної церкви;

- приватне підприємство „Лан” засновано в 2003 році і обробляє 180 гекта-рів землі. Спеціалізується на вирощуванні овочів, зернових культур, льону, свиней.

Перша письмова згадка про село відноситься до 1370 року. Одна з версій назви села походить від того, що ріка Стрв’яж, яка протікає територією се-ла, пінилася (польське „п’яна”).

Площа села становить - 207,3 га, загальна площа – 1013,2 га , в т.ч.: рілля – 670,5 га, сінокоси – 70,5 га, пасовища – 110 га

Кількість населення на 02.01.2007 року становить 638 чоловік, в селі налічується 234 двори.

Земельним паєм володіють – 324 чоловік. Розмір земельного паю – 2,1 га.

В 2005 році було проведено газифікацію села. 80% кошти населення, 20% - державні кошти.

На фронтах ІІ світової війни і за незалежність України загинуло 44 жителі села.

СЕЛО ЛАНОВИЧІ.

Село Лановичі знаходитьсч за 12 кілометрів на північний схід від районного центру міста Самбора.

В селі є будинок культури, бібліотека, магазин, фельдшерський пункт, початкова школа, костел св.Миколая.

- будинок культури на 80 місць побудований в 1859 році, приміщення якого належало єврейській сім”ї. З 1870 року до 1939 року в цьому приміщенні знаходилась школа. З 1940 року в цьому приміщенні знаходиться будинок культури;

- бібліотека знаходиться в приміщенні будинку культури;

- фельдшерський пункт бу побудований в 1969 році за кошти державного бюджету і обслуговує жителів села;

- будинок початкової школи побудований в 1907 році і належав чесько-німецькій сім’ї. З 1940 року в цьому приміщенні знаходилась школа. Після стихійного лиха в 1997 році в школі було проведено капітально-відновлю-вальні роботи;

Kościół Mikołaja- за часи існування села було побудовано 5 костелів. Передостанній костел було побудовано в 1817 році і знищений за часи Радянської влади в 1988 році. Фундамент на діючий костел було закладено в 1989 році, а закінчено і освячено будову костела в 1993 році. Все будівництво велося за кошти і силами громадян села. Велика допомога в будівництві костела поступила від громадян Республіки Польща, уроженців села Лановичі. В костелі проводять службу ксьондзи – салєтини.

Перша письмова згадка про с.Лановичі відноситься до 1425 року. Єдиним документом, який зберігся – записи духовенства парафії від 1462 року. Версія назви села походить від того, що першим власником села був пан Якуб з Лунович.

Площа села становить - 183,1 га , загальна площа – 911,6 га,

в т.ч.: рілля – 598 га , сінокоси – 88,5 га, пасовища – 172,1 га

Кількість населення станом на 01.01.2007 року – 609 чоловік, в селі налічується 171 двір.

Земельними паями володіють 290 чоловік, розмір земельного паю становить 2.1 гектара.

В 2006 році була завершено газифікація села. 80% - кошти населення, 20% - державні кошти.

СЕЛО МАКСИМОВИЧІ.

Село Максимовичі знаходиться за 6 кілометрів на північ від районного центру міста Самбір.

В селі є клуб, бібліотека, магазин, фельдшерський пункт, початкова школа, церква св.Косми і Дем’яна.

- клуб знаходиться з 1999 року в переобладнаному житловому будинку, який був побудований за кошти колгоспу ім.Мічуріна. В 2001 році було проведено капітальний ремонт за державні кошти;

- бібліотека і початкова школа знаходяться в одному будинку. Цей будинок був збудований в кінці ХІХ століття;

- фельдшерський пункт знаходится в орендованому приміщенні Самбірської ветеринарної лікарні і обслуговує жителів с.Максимовичі;

- церква св.Косми і Дем’яна побудована в 1924 році, постійно ремонтується за кошти і силами громадян села.

В даний час церквою користується

2 конфесії:

- Українська автокефальна православна

- Українська греко-католицька.

Перша письмова згадка про село Максимовичі відноситься до 1410 року.

Площа села становить 139 га , загальна площа - 560,3 га , в т.ч.: рілля - 385,2 га, сінокоси - 83,4 га, пасовища –31,6 га

Кількість населення на 01.01.2007 року становить 462 чоловік. В селі налічується 153 двори. Земельними паями володіють 160 чоловік. Розмір земельного паю становить 2.1 га.

СЕЛО ТАРАВА.

Село Тарава знаходиться за 2 кілометри від села П’яновичі.

Кількість населення станом на 01.01.2007 року становить 61 чоловік. В селі налічується 24 двори.

Площа села становить 20.6 га: в т.ч.

  • рілля – 17.20 га
  • пасовища – 1.6 га.

В 2005 році була проведена газифікація села, 80% - кошти населення, 20% - державні кошти.

Село Тарава користується інфраструктурою села П’яновичі.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Створення нового проекту

Увага! З метою недопущення маніпуляцій суспільною думкою редагування ТА ВИДАЛЕННЯ даного проекту після його збереження буде не можливим! Уважно ще раз перевірте текст на предмет помилок та змісту.

Онлайн-опитування: Шановні мешканці нашої громади, ми хотіли б дізнатись Вашої думки, в плані чи подобається робота нашого сайту.

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Авторизація

УВАГА!

Шановні користувачі нашого сайту. В процесі авторизації будуть використані і опубліковані Ваші:

Прізвище, ім'я та по батькові, а також регіон прописки.

Решта персональних даних не будуть зберігатися і не можуть бути використані без Вашого відома.